Головний міф про гарем Перша помилка, що чомусь дуже міцно засіла в наших розумах - свята впевненість у тім, що гареми, характерні винятково для мусульманських народів. Ну не правда, це. Громадяни, я, звичайно, розумію, що це в них там, Гюльчатай була коханою дружиною, а всі інші просто дружинами. Але адже й ми не відставали.
Хіба що в нас "улюблена” дружина називалася "офіційною”, а інші... так бог із ними, хто як хотів, так і називав. Хто "гаремом”, хто "коханками” (ну ви ж пам'ятаєте цю нісенітницю, що, мов "коханка” від слова "кохаю”, а "дружина” взагалі невідомо від якого слова). Насправді ж, гареми з'явилися задовго до виникнення ісламу.
Цар Соломон, якщо вірити історичним джерелам, вже не знаю яким чином, умудрився завести собі 700 дружин і 300 наложниць (говорячи словами прямолінійної й цинічної жінки - коханок). Я не знаю, звідки в нього стільки сил, та й не виключаю, що добра половина цього гарему так за все життя жодного разу й не дочекалася від свого пана великої милості у вигляді доступу до його тіла. Ну не вірю я у фантастику!
А давайте порахуємо, а? У році в нас 364 дня, ділимо на 1000 наложниць...Вау, громадяни, виходить, що на чергу потрібно записуватися заздалегідь, і через якихось три роки черга може підійти. Отут уже бабський анекдот про те, що "Новий рік набагато частіше” здобуває особливу актуальність. Не уступав Соломонові й наш київський князь Володимир. Відповідно до свідчень літописця Нестора у Володимира були: дружини... Рогнеда (від неї в князя було четверо синів: Ізяслав, Мстислав, Ярослав, Всеволод і дві дочки), грекиня народила Святополка, чехиня - Вишеслава, ще одна дружина - Святослава й Мстислава, а болгариня - Бориса й Гліба.
Далі, як на мий жіночим розум цифри йдуть із області фантастики, отож закурюйте... Отже у Володимира було 300 наложниць у Вишгороді, 300 у Бєлгороді й 200 на Берестові. Але й це не все, у літописі про цьому маніяка, що очевидно харчувався одним женьшенем говориться:”И був він ненаситним у блуді, приводячи до себе замужніх жінок і псував дівиць”.
Якщо ці цифри таки правда, і таку жіночу масовку він містив не тільки, як символ статку в домі, а ще й умудрявся його обслуговувати, то що я можу сказати крім мого жіночого ВАУ!!!!
Правда із прийняттям християнства князь свій гарем розпустив... офіційно. Говорячи іншими словами він просто перевів його на нелегальне становище. Ну хто з нас не знає, що монархи тримали при дворах цілі гареми із придворних дам і фрейлін? Такий собі жіночий батальйон, що по першій же команді готовий був обслужити заступника по вищому розряду й навіть із належною долею обожнювання в очах. Куди вже там східним одаліскам. Публічний будинок або Інститут шляхетних дівиць? Говорять, що не відрізнялися глибокою мораллю й православні російські імператори. У них був свій, майже легальний гарем замаскований під "інститут шляхетних дівиць”. Той самий, чиє приміщення з "гнізда монархової розпусти” перетворилося в "серце революції”.
Є версія, що мама Володі Ульянова (теж, до речі, випускниця цього самого інституту) була однієї з наложниць його імператорської високості. Та й історики говорять, що якщо зрівняти дати вступу в шлюб і дату народження старшого сина Олександра, ні, та й виникне думка, що в момент зачаття тата Олександра в домі таки не було. Слабенький аргумент на підтвердження цієї інформації - мов, і назвали хлоп'я на честь справжнього батька - Сашкою, те пак Олександром (от тільки цифру III не додали).
Але от той факт, що коли сина заарештували й проста смертна жінка, навіть дворянського походження от так з ноги змогла потрапити на прийом до імператора наштовхує на певні думки. Та й імператор, якщо пам'ятаєте підручники історії, пообіцяв скасувати страту, у випадку приношення нащадком публічних вибачень. Що, от так просто, по доброті щиросердечній? Ну-ну... Хто знає, може бути й не був Олександр сином Олександра III, але погодитеся, що якщо задатися метою можна знайти в архівах щось цікаве.
Але повернемося до наших гаремів. Все-таки, як не крути, а факти штука вперта. І незважаючи на те, що гареми були й у нас, найбільше міцно вони прижилися саме на Сході. Ну, Схід - справа тонка, розумом нам, простим смертним його не зрозуміти.
"Харам” - це означає заборонне Традиційний гарем (від арабського "харам” - заборонне) означає не що інше як жіночу половину ("харанлик”) мусульманського будинку. Доступ у харанлик мав тільки господар і його сини. Для всіх інших жіноча частина будинку - строге табу. Табу це виконувалось настільки строго й ревно, що турецький літописець Дурсун-Бей писав :” Якби сонце було чоловіком (на турецькому "сонце” - жіночого роду), те навіть йому було б заборонене заглядати в гарем”. Пам'ятаєте як в "Анжеліці”, цьому улюбленому киношедеври домогосподарок, по гарему регулярно гуляли друзі, знайомі й сусіди султана?
Ходять, повітрям дихають, на наложниць видивляються...краса. У реальності ж такого випадкового гостя в найкращому разі просто стратили б. У гіршому - мучали б, довго або дуже довго. Із пристрастю. Постриг... у гарем Для того щоб переступити поріг гарему, рабиня проходила своєрідну церемонію присвяти. Крім перевірки на безвинність дівчина в обов'язковому порядку повинна була прийняти іслам. Якщо чоловікам при цьому робили ще й обрізання, то жінці було досить вимовити ритуальну фразу: "Немає Бога крім Аллаха, і Магомет пророк його”.
Входження в гарем багато в чому парадоксально нагадувало ...постриг у черниці. Дивна подібність гарему з монастирем відзначали й багато європейських спостерігачів. Отовіано Бон, венеціанський мандрівник епохи Ренесансу, у своїх щоденниках писав: "У своєму житлі жінки проживають, як черниці в монастирі... дівчата розривають свої колишні зв'язки раз і назавжди. Вони одержують нові імена”. От тільки служити вони повинні були не Богові, а своєму чоловіку.
"Кар'єрні сходи”
На сьогодні відомо, що самим великим був стамбульський гарем Дарунок-Уль-Сеадет. Чисельність забезпечувалася тим, що все жінки в гаремі були рабинями, вільні туркені туди не попадали. Наложниць у цьому гаремі називали "одалік”, трохи пізніше європейці додали до слова букву "с” і вийшло "одаліска”. Із числа одалісок султан вибирав собі до семи дружин. Ті, кому повезло стати "дружиною” одержували звання "кадин” - пані. Головною "кадин” ставала та, котра умудрилася народити первістка. Не знаю кому як, а особисто мені ця ієрархія трохи нагадує щось армійське - рядовий, лейтенант, потім можна дорости до капітана, а там, може ще вище.
Але якщо дружина генерала автоматично стає "генеральшею”, то навіть сама плідна "кадин”, що займається рішенням демографічних проблем країни без перерви на обід, так ніколи й не дочекається почесного звання "султанша”. Султаншами могли називатися тільки мати, сестри й дочки султана.
Кривдно? Як по мені, що "кадин”, що "султанша”, хрін редьки не солодший. Трохи нижче на ієрархічних сходах стояли фаворитки - "ікбал”. Ці жінки одержували жалування, власні апартаменти й особистих рабинь. Фаворитки були не тільки вмілими коханками. Вони були ой як важливі в рішенні політичних питань.
Чоловіки, хто ризикне заперечити прописну істину про те, що за кожним чоловіком, що відбувся, стоїть жінка? Стоїть, хлопці... стоїть! Саме так через "ікбал” (за посередництвом євнухів зрозуміло) за певну винагороду можна було вийти безпосередньо на самого султана, обійшовши бюрократичну карусель.
Нижче "ікбал” стояли "конкубіни”. Цим панянкам повезло трохи менше. Не ті умови утримування, не ті привілеї. А привілеїв хотілося, ой як хотілося. І саме тут, на щаблі "конкубинок” була настільки жорстока конкуренція, що мабуть навіть Амазонки здадуться милими й наївними дівчатками-скаутами.
В "Конкубин” був тільки один шанс піднятися по ієрархічним сходам - народити дитину. А завдання вкрай не просте. По-перше якщо в гаремі до тисячі наложниць, то легше дочекатися в моря погоди, ніж святого таїнства спарювання із султаном. По-друге навіть якщо султан і зійде, то зовсім не факт, що щаслива наложниця обов'язково завагітніє. І тим більше не факт, що їй не організують викидень. Як ви розумієте, на облік по вагітності наложниць ніхто не ставив і талони на посилене харчування їм теж не видавали.
Старі рабині стежили за наложницями й будь-яка замічена вагітність відразу ж переривалася. У принципі, цілком логічно - будь-яка мати так чи інакше ставала претенденткою на роль законної "кадин”, а її дитина - потенційним претендентом на престол.
Якщо ж, не дивлячись на всі: інтриги й підступи одаліска умудрялася зберегти вагітність і не дозволити вгробити дитину під час "невдалих пологів”, вона автоматично одержувала свій особистий штат рабинь, євнухів і щорічної жалування "басмалик” . Були в гаремі й ті верстві яким пощастило особисто прислужувати султанові - "недиклікі” (з привилеями). Набагато нижче стояли танцівниці й рабині, в обов'язки яких входив контроль за одалісками. Але от саме в самого нижнього прошарку гарему був шанс хоч на якесь, але все-же особисте життя.
Після декількох років бездоганної служби й обожнювання в очах їм знаходили чоловіка, або ж виділивши кошти на небідне життя, рабинь відпускали на всі чотири сторони.
Що таке "гезде” у гаремі?
Пом'ятеєте знайоме " дівчинка-дівчина-жінка...”? Отож шлях по кар'єрним сходам гарему починався років в 13, якщо не раніше. Одаліска автоматично перетворювалася в "гезде” (відзначену поглядом), якщо султан хоч як те - поглядом, жестом або словом виділив її із загальної юрби. У принципі скільки жінок прожили все життя в гаремі, але ні те, що султана голим не бачили, але навіть не дочекалися честі бути "відзначеною поглядом”... м-так, ну й що за щастя жити в гаремі?
Мабуть Схід і правда справа тонка. Якщо "гезде” була не дурна, вона могла досить не погано влаштуватися. Згадаєте хоча б нашу Роксолану. Вона умудрилася не тільки стати дружиною Сулеймана Великого, але й де-факто бути володаркою імперії.
Історики стверджують, що вона створила прецедент, що за всю історію існування гаремів, так жодна жінка й не повторила. По-великому рахунку якось це все заплутано - одаліски, самі апріорі будучи рабинями, могли мати своїх рабинь. Рабині одалісок - своїх. Але при цьому рабині рабинь не були власністю господаря їхньої господарки (у сказала, сама заплуталася). Раб раба, це щось...
Якщо ж султан вмирав, усі наложниці сортувалися по статі дітей, яких вони встигли народити. Матері дівчинок цілком могли вийти заміж, а от матері "принців” поселялися в "Старий палац”, звідки могли вийти тільки ставши матір'ю нового султана.
А вуж яка там була конкуренція я думаю розповідати не стоїть. Складніша, відомих нам масових отруєнь на бенкетах. Братики труїли один одного із завидною регулярністю й наполегливістю. Їхньої матері так само активно підсипали отруту в їжу своїм потенційним суперницям, а ще паче їхнім синам. З однієї сторони цей зайвий доказ теорії Дарвіна - виживає найсильніший. У принципі куш, що одержував переможець був досить великий, а там де на кону стоять "ну дуже великі гроші”, мораль, як правило йде зі сцени.
А чи євнухи? В гаремі...
Крім старих перевірених і дуже вірних рабинь за наложницями стежили євнухи. У перекладі із грецького "євнух” означає "хоронитель ложа”. Попадали вони в гарем винятково у вигляді наглядачів, так сказати, для підтримки порядку.
Чомусь існувала думка, що чоловіки, де-юре все ще залишаючись у чоловічому тілі, але де-факто втративши чоловічий корінь, як не можна краще підходять на роль наглядачів у жіночій масовці. Існувало два типи євнухів. Одних кастрували ще в ранньому дитинстві й вторинні полові ознаки в них геть-чисто були відсутні - не росла борода, був високий, хлопчачий голос і цілковите неприйняття жінки як особини протилежної статі. Інших же, кастрували в більш пізньому віці. І от отут те все й починалося... як говориться приїхав поручик Ржевський і почався та-а-акий бардак!
Неповні євнухи (а саме так називалися, кастровані не в дитинстві, а в отроцтві), дуже навіть змахували на чоловіків, мали самий що ні на є низький чоловічий басок, ріденьку рослинність на особі, широкі мускулисті плечі, і як не дивно, половий потяг.
Зрозуміло задовольняти свої потреби природним шляхом, євнухи не могли, просто в силу відсутності необхідного для цього прибору. Але як ви розумієте, коли мова йде про секс або випивку, поле людської фантазії просто безмежний...
Та й одаліски, які роками жили з нав'язливою мрією дочекатися погляду султана, особливо харчами не перебирали. Не з кого було перебирати. Ну якщо в гаремі 300-500 наложниць, з них як мінімум половина молодіше й красивіше тебе, ну який смисл чекати в моря погоди? А на безриб'ї і євнух - чоловік. Тим більше, говорять що вони були такі витівники... Був правда випадок, коли кастрований жеребець прямо на очах у Сулеймана Великого (того самого який закохався в нашу Роксолану) намагався покрити кобилу.
Отут Сулейман осінило, що не всі так просто в генній інженерії. Після випадку з кіньми євнухи для роботи в гаремі підбиралися винятково з повністю відрізаними половими органами. Крім того, чим страшніший був євнух тим вище він цінувався.
Ну ще б, на тлі знівеченого шрамами кастрата, будь-який султан буде межею жіночої мрії. Однак крім того, що євнухи спостерігали за порядком у гаремі й паралельно (по-секрету від султана, зрозуміло) усіма можливими й неможливими способами утішали себе й скучивших по чоловічій увазі жінок, у їхні обов'язки входили також функції катів. Вони не страчали, вони просто душили...швидко й холоднокровно, шовковим шнуром. Або топили дівчат у Босфорі.
Гарем очима наложниці
Офіційно гареми в Туреччині заборонили ще в 1924 році. Але... завжди є це зачароване "але”... У Франції вийшла у світ книга "Гарем” Денізи Зінтраф. Книга автобіографічна.
Деніза за контрактом поїхала в Саудівську Аравію, як учителька французького для онука короля. Жінка потрапила в королівський гарем. Так зване "навчання” королівського нащадка обернулося для француженки... дворічним ув'язненням.
Ні, не тому що не з ким і ніде, просто занадто в них там характери суворі. Жінку, викриту в позашлюбному зв'язку закидають каменями (як мінімум), а чоловікові просто рубають голову й проблем нема. При такому розкладі, ні жіноча, ні чоловіча частина населення країни в гречку стрибати особливо не ризикує. За словами Денізи вона була "гостею”, і жила в цій ролі, дорогій, але все-же в'язниці, щоб бути "прикрасою будинку”.
Зараз всі набагато простіше. Навіщо шукати євнухів, навіщо наймати охорону гарему, навіщо томитися з рабинями-одалісками якщо порядки вже не ті. Якщо султан при грошах особливої недостачі в жінках він відчувати не буде. Є гроші й палац - є любов, немає палацу - ніде любити. Наложниці вони як і султани, різні бувають.
|
